Українська футбольна онлайн-академія

 

Алогічність

Ця стаття написана ще в 2009 році. Оцініть її будь-ласка з позицій 2024 року. Ось ця стаття.

Влітку цього року юнацька збірна України з футболу стала чемпіоном Європи. Чемпіонат відбувався на полях Донецької області.

Коли ти бачиш, що з молоддю, з підростаючим футбольним поколінням все гаразд, то мимоволі заспокоюєшся, бо не бачиш причин переживати за майбутнє свого футболу. Все вірно, все логічно.

Але…. Кілька років тому я розмовляв з Олегом Блохіним у його кабінеті, і наприкінці розмови передав йому свою статтю, яку розмістив в одному з інтернет-видань. Стаття називалася «Куди йдемо?».

Через тиждень після цієї бесіди, у Шустера, на програмі, присвяченій подіям на чемпіонаті світу з футболу, було зібрано елітну українську футбольну тусовку. У її фіналі Сабо дуже емоційно обурювався тим, що український футбол семимильними кроками йде вперед, прогресує, що українська молодіжка взяла на чемпіонаті Європи срібні медалі, а їм тут пишуть, що, мовляв, вони не туди йдуть.

Його обурення було схвалено аудиторією, яка дуже швидко перейшла на інше питання. Я зрозумів, що Блохін передав мою статтю Сабо, який і висловив в ефірі своє обурення.

Здавалося б, радіти мені треба перемогам молоді, а я, погана людина, пишу статтю про те, що український футбол іде не туди. З моменту обурення Сабо пройшло близько чотирьох років. За цей час гравці «срібної молодіжки» цілком могли б зайняти гідні місця у клубах прем'єр-ліги та навіть у національній збірній.

Чи згодні? І що? Який результат? Я не знаю, де зараз ті гравці молодіжної збірної, але те, що українська збірна з футболу, вкотре вже не пройшла кваліфікацію, мені відомо точно.

Знаєте чому епізодичні перемоги у другорядних турнірах, за участю наших збірних та окремих клубів, викликають у мене смуток?

Тому що ці перемоги піднімають, як прапор, футбольні чиновники, зміцнюючи свою значущість і наголошуючи на тому, що вони не дарма їдять свій хліб.

Коли ж поріг нашого футбольного будинку переступають поразки, ті, хто ще нещодавно заявляв про світле майбутнє нашого футболу, кудись зникають.

Терміново знаходять «цапа-відбувайла».

А куди ж без них? Мене не тішать епізодичні перемоги тому, що це не є проявом тенденції. Інакше можна було б спостерігати цілу низку перемог та завоювань кубків. А цього, на жаль, не відбувається.

Сподівався, що поразки змушуватимуть футбольних селекціонерів замислюватись, куди рухається національний футбол. Але потім зрозумів, що мої надії безпідставні. Український футбольний віз міцно сидить у колії трансфертного футболу.

Тільки ось у Європі, ця колія відшліфована «зеленню» і швидкісніша, а в нас… Ви знаєте самі. Повернуся до головної теми. Що ж виходить? У молодіжки та юнаків високий рейтинг, а у національної збірної проблеми. Чому?

Все це якось алогічно. Спадкоємність поколінь є, а результати виступів головної команди країни є плачевними. Як таке може бути?

Чудес не буває.

Все має свою причину. Є вона й тут. Дайте відповідь на питання. Що робитимуть селекціонери-трансферники, якщо основний склад футбольної команди поповнюватиметься за рахунок власної школи підготовки?

Вам все зрозуміло? Дехто не забуває про свій інтерес. У «прольоті» залишаються вболівальники. У прольоті залишається країна...