Ера одноногих мільйонерів

Ми звикли бачити на екранах футболістів, чия трансферна вартість перевищує бюджети невеликих міст. Нам продають їх як ідеальні машини, як богів м'яча. Але подивіться уважніше. Що ви бачите насправді?

Я бачу функціональну інвалідність, загорнуту в брендову форму.

Сучасний футбол — це гра одноногих. 99,9% професійних гравців сьогодні грають лише однією, «робочою» ногою. Друга кінцівка для них — це не інструмент творчості чи сили, це просто опора. Це той самий дерев'яний костиль, який допомагає їм не впасти, поки вони шукають позицію для своєї єдиної робочої стопи.

Як так сталося, що в епоху космічних технологій та наукового підходу до тренувань, базовий технічний навик — гра обома ногами — став дефіцитом? Ми маємо справу з поколінням гравців, які «кульгають» на полі, попри свої ідеальні м'язи. Коли м'яч потрапляє під неробочу ногу, магія зникає, і ми бачимо безпорадність.

Можливо, з мого боку, це необгрунтована обмова? А як же бути з тренерськими откровеннями? Наприклад: "Якщо він не вміє грати лівою ногою, то вже ніколи не навчиться нею грати". 

Це типова думка сучасного тренера. Якщо з десяти випадково обраних тренерів більшість заперечать цю мою думку, кажучи, що вони навчають своїх гравців грати неробочою ногою, то я публічно вибачусь так закінчу свою діяльність на теренах футболу.

Обличчя футбольної індустрії можна побачити в дзеркалі двоногості. Це і є справжнє обличчя сучасного футболу. 

Ми створюємо ілюзію досконалості там, де є лише вузька спеціалізація та технічна обмеженість. Гравець із костилем замість лівої ноги — це не перебільшення. Це чесне дзеркало для кожного, хто виходить на поле «Лусаїла» чи «Вемблі».

Хочете приклад з верхніх поверхів сучасного футболу? Хочете знати, як справи з двоногістю у володарів золотих мячів?

Будь ласка. Це було дуже давно. Два футболісті київського "Динамо" вийшли на воротаря. Захисники залишилися за їх спинами. 

М'яч був у футболіста, який увірвався в штрафний майданчик з позиції правого напівфлангу. Зліва від нього розташувався володар золотого м'яча Блохін. 

Воротар, зрозуміло, вийшов на володаря круглого, щоб скоротити кут атаки. З м'ячем був, якщо не помиляюсь, Буряк.

Коли він зробив поперечний пас Блохіну, той знаходився в районі протилежного кута воротарського майданчика. До пустих воріт 5 з половиною метрів. 

Перед Олегом були пусті ворота! Але володар золотого м'яча не наважився бити тому, що м'яч прилетів під неробочу праву ногу.

Блохін зупинив м'яч, поміняв опорну ногу, зробив замах лівою ногою, так коли ця нога вже майже торкалася круглого, підлетівший захисник в падінні виніс м'яч на кутовий. Цю ситуацію я бачив своїми очима.

А чи чули ви слова телекоментатора про те, що удар Петренка чи Бондаренка був блискучий, але неточний тому, що удар був зроблений неробочою ногою?

Чули чи ні? Я мільйон разів чув.

Якщо якийсь тренер скаже, що працює з вихованцями над двоногістью, то було б гарно, щоб відповів який процент успішних виконань має неробоча нога від досягнень робочої ноги? Таку відповідь я б з задоволенням послухав.

Знаєте, чому з задоволенням? Тому що, я б спостерігав, як тренер, дивлячись прямо в очі, брехав би про свою діяльність. Задоволення в тому, що цей тренер публічно показав би лицемірність та брехливість сучасного футболу.

Він би проявив несвідомо те, про що я кажу вже чверть віку. Зробіть висновок самі. Так потрібна двоногість футболістам чи ні? Що вам підказує совість?