Футбольний храм: де його шукати?
Не знаю, звідки з'явилася думка, написати цей пост. Працюючи над одним матеріалом, раптом з'явилася ідея, висловитись на цю тему.
Ви навіть не уявляєте, про що хочу вам сказати, які думки донести. Про це тренери не говорять, про це у ДЮСШ та академіях не говорять, про це у школах тренерів та на футбольних кафедрах теж не говорять. Саме тому у нас футбол не асоціюється із мистецтвом, саме тому ми галактично далекі від створення Майстер-команди.
Якщо ця тема відвідала мої мізки, то не висловитися на цю тему я не можу. Не можу тому, що моральність футболістів – це одна із складових монолітності внутрішньокомандного духу.
Я бачу футбольне поле як футбольний храм. Змолоду, коли я виходив на газон повноформатного футбольного поля, то в мене дух захоплювало. Я вже ні про що не думав, окрім футболу, ніби, при перетині кордону поля, у мене в голові хтось клацав вимикачем, відключаючи в голові всі побутові та життєві загалом турботи та справи.
Для мене футбольне поле – це храм. Справжній футбольний храм. В одній зі своїх робіт я показував український футбольний дім, де розташована національна федерація футболу. Можу ще раз показати. Мені не складно. Ось цей будинок у всій своїй красі.
Так, це футбольний дім, але не футбольний храм. Я не можу описати цей будинок у захоплених тонах з багатьох причин. Для мене футбольний храм це не будівля. Для мене це футбольне поле!
Ось чому, роблячи перший крок на трав'яний газон поля, я перевтілювався і перевтілююся навіть у своєму далеко не молодому віці. Ось чому мене нічого не цікавить, окрім футболу, коли я перебуваю у храмі.
А як до цього ставляться сучасні тренери? Ні, ні, відповідати за них я не буду. Найкраще самі запитайте у них про це.
Уявіть собі на мить, що боєць плюнув на татамі в присутності свого Вчителя. Як ви вважаєте, що б з ним було? Думаю, що цей вихід на татамі був би для нього останнім. Такого бійця вигнали б з ганьбою.
Татамі для бійця це 64 квадратні метри священного простору. Це не пустир і не підворіття. Це місце, де відбувається священнодійство.
Жоден вид боротьби не мислим без духовної складової.
Ви знаєте, що таке палуба для моряків? Ви знаєте, що плювок на палубу це злочин? Ви знаєте, що ступати на палубу можна лише з правої ноги?
Про недопалок на палубі я навіть не згадую. Боцман, мабуть, вбив би.
Я зараз говорю не про забобонні проблеми. Я говорю про те, що палуба це для моряка і морського офіцера щось більше, ніж горизонтальна поверхня корабля, ніж набір дощок і брусків, яких збили.
А чим для футболіста є футбольне поле? У мене склалося враження, що футбольне поле для сучасного професійного футболіста – це, перш за все, майданчик, де він заробляє бабасики, бабульочки, тугрики, капусточку, зелені тощо. Знаю, що багато хто з вас обуриться і скаже, мовляв, ні це не так!
Адже майже всі футболісти, виходячи на газон, моляться. Особливо це видно і впадає у вічі, коли футболіст виходить на заміну. Так, він справді молиться, просячи у Бога удачі.
Безумовно, удачі. Тут нема сумнівів. Але, виходячи на поле і молячись, більшість, дай Боже, щоб я помилявся, не стільки думають про свою смиренність перед величністю храму і вдячністю Богу за факт виходу на футбольне поле, скільки про те, щоб їхня конкретна гра в конкретному матчі не вплинула негативно на його контрактну зарплату, а якщо і вплинула то позитивно.
Не сприймайте мене, як циніка, але ставлення до тренувань, спортивного режиму і деяких інших речей наводять мене на ці думки. Чи я помиляюся? Якщо футболіст сприймає футбольне поле як футбольний храм, то чому він плює в храмі? Чому він сякається у храмі?
Ви бачили, щоб у католицькому храмі хтось плював на підлогу? А у православному храмі бачили? Може ви бачили, як плюють на підлогу в мечеті? Ні, не бачили? І я не бачив.
Натомість постійно бачу, як плюють на газон, харкають та висморкуються футболісти будь-якого рівня кваліфікації. Може я даремно чіпляюся до футболістів? Можливо, такі речі – норма у футболі?
Можливо. Тільки мені особисто не дуже приємно було б бачити, як мої суперники спорожняють свої носоглотки на газон футбольного поля, а мені після цього доводилося б падати на всі ці соплі та слини, виконуючи підкат. Невже немає можливості потерпіти до паузи в грі і підбігти до краю поля, щоб відплюватись і відхаркатися?
Не знаю, хлопці, не знаю. Можливо я не правий. Але якщо футбольне поле для футболіста це не священний простір, то що для футболіста є священним?
Запитаю по-іншому. Духовність притаманна футболу? Я не один рік думав про те, що таке "футбольна команда". Думав, можливо навіть більше десяти років і прийшов до того, що футбольна команда - це, перш за все, духовний моноліт, створений... а далі вже йде розшифровка цього таємничого для сучасних футбольних спеців і вчених поняття, без якого створити висококонкурентну команду неможливо.
Хочу зауважити, що між створенням команди та заповненням амплуальних вакансій дорогими вундеркіндами величезна різниця величиною в прірву. І якщо я правий щодо духовного моноліту, то де мені відшукати духовність у сучасних командах, якщо навіть у футбольному полі гравці не бачать жодної святості?
Може, підкажете мені? Подумайте про це. Адже у футболі духовність не обмежується ставленням до футбольного поля. Ця річ значно глибша і складніша. Але вона для сучасних тренерів або невидима, або малозначна.
Футбольне поле для футболіста – це не лише храм. Це, як не дивно, і татамі. Якось я розповідав, як один супер-пупер відомий футболіст після того, як у боротьбі на другому поверсі йому зачепили ніс, з якого пішла кров, він, не звертаючи уваги ні на кого, не просячи дозволу ні в кого, залишив футбольне поле!
Яка причина? Кров із носика пішла. Поле можна залишити лише після рішення тренера. Інакше тренер - це порожнє місце, інакше футболіст, який порушує неписані закони, не повинен залишатися у футболі, а повинен бути вигнаний із ганьбою.
Як ви вважаєте, цього супер-пуперфутболіста прогнали? Можливо наказали? Ні, зовсім ні. Його підвищили! І мені ще хтось нарікає, що я не люблю сучасний футбол?
Немає коментарів:
Дописати коментар