Богохульство
Насамперед, хочу сказати те, що ніякими теософськими чи теологічними проблемами ніхто Вас, шановний Читаче, «вантажити» не збирається. Йтиметься про «корпоративний» Бог.
За часів процвітання язичництва існувало безліч Богів:
- Бог війни;
- Бог землеробства;
- Бог вина та виноробства;
- Бог полювання;
- Богиня кохання; і т.д.
Немає сенсу перераховувати відомих на той час Богів і Богинь. Людина така влаштована, що підсвідомо потребує лідера, кумира в тій галузі, де він працює і творить. Будь-який «галузевий» Бог є ідеальним лідером, кумиром.
А як справи у футболі з цього приводу? Чи існував Бог чи Богиня, які б опікувалися футболом?
Дехто вважає, що футболу опікується Богиня Ніке (Ніка), мовляв, на Кубку світу, який вкрали з музею в Лондоні, була Богиня Ніке.
А якщо так, то вона і є покровителькою футболу. Чи так це?
Ні, не так. Ніке – Богиня перемоги. Вона супроводжувала Зевса у його битвах з титанами та гігантами. Щодо футболу, то тут одним Богом не обійдешся.
У суддів – один Бог, у футболістів – інший, у тренерів також є чи має бути свій Бог. У цій статті я хотів би поговорити про Бога футболістів.
І говорю про це абсолютно серйозно. Якщо комусь важко сприймати слово «Бог», замініть це слово у своєму сприйнятті словом «авторитет», і тоді все стане на свої місця.
У жодному разі не хочу применшити загальновизнане значення слова «Бог», і тому даю спокій християнському, мусульманському, буддистському та іншим, визнаним цілими народами Богів.
Будемо говорити про Бога, маючи на увазі під цим поняттям суперавторитета, незаперечного лідера. А навіщо взагалі футболістам потрібен Бог? Що за маячня?
Не виключаю і такої реакції з вашого боку. Поклоніння комусь або чомусь, заради поклоніння, абсолютно марно і безглуздо.
Поклоніння змушує дотримуватися певних принципів та правил.
Людина, яка поклоняється чомусь, як правило, дисциплінована і дотримується певних принципів у поведінці. Навіть той, хто поклоняється Зеленому Змію, має певні принципи, які нескладно виявити.
У своїх роботах я писав, цитуючи С.М. Лазарєва, про те, що тіло це лише три відсотки людського «я». 97%, що залишилися, це енергетичні структури – духовна складова людини. Бог має бути в серці завжди.
Відсутність Бога в серці призводить до наслідків, про які страшно навіть подумати, не те що озвучувати. Професійний Бог, про який я хочу сказати, це не конкурент загальновизнаним Богам, а наявність певного орієнтиру.
Сподіваюся, що пояснив зрозуміло, сподіваюся на те, що нічиїх релігійних почуттів я не зачепив. Отже, я переходжу до головного. Чи потрібний Бог футболістам? А як Ви вважаєте? Справа тут не в поклонінні, а в тому, щоб мати чіткий та ясний кодекс поведінки та моральних принципів.
Потрібен жорсткий духовний стрижень, який допомагатиме кожному футболістові у самовдосконаленні. Футбольного Бога бачу триликим. Аналогія зі святою Трійцею тут абсолютно недоречна. Богохульствувати я не маю наміру.
Три лики, про які говорю, це:
- тренер;
- суддя;
- уболівальник;
Якби ідею триликості футбольного Бога вкладали у свідомість хлопчаків, то плоди роботи футбольних шкіл були б зовсім інші. Ідея триликості футбольного Бога – найпотужніший інструмент духовного виховання футболістів.
А тепер пропоную подивитися, як працює ідея триликості футбольного Бога в сучасному футболі. Почнемо із тренера. Чи є тренер у сучасному футболі Богом для футболістів?
На жаль, на жаль, на жаль… Мало того, що конфлікти між тренерами та гравцями нерідкі, так ще бувають, хоч і нечасто, випадки, коли футболіст іде з поля під час гри без дозволу тренера. Це на голову взагалі не налазить.
Це публічна дискредитація авторитету тренера як лідера в команді. А що суддя? Чи підходить він на роль Бога для футболіста? Смішно, правда? Ще трохи й мене затрясе від сміху.
Бідолашні судді! Як їх «метелять» на полі! І явно, і нишком, і за межами стадіону. Як кажуть, без коментарів. Не сміятись, а плакати хочеться.
На жаль, не лише футболісти, а й тренери, здебільшого, не розуміють, що суперечки із суддею руйнують футболіста зсередини, виводять зі стану рівноваги, що не може не позначитися на грі.
Судді треба беззастережно підкорятися. У цьому запорука успіху команди.
Залишається тільки жалкувати про те, що сказане далеко не кожен тренер розуміє. Хто в нас лишився? Уболівальник?
Тільки заради всього святого, не ставте запитання: а до чого тут уболівальник? Футбол – видовище. Не буде вболівальника – не буде видовища – не буде футболу.
Як тут у нас справи? Можливо, з третім ликом футбольного Бога у нас все гаразд? І тут, на жаль… Поки що бачу масове лицемірство з боку футболістів.
Коли стадіон заповнений, що буває кілька разів за сезон, футболісти посилають уболівальникам повітряні поцілунки, вітально махають руками, а після забитого гола, не біжать, а летять, як пригорілі до трибуни своїх фанатів, щоб продемонструвати свою відданість та служіння.
При заповненому стадіоні команда майже завжди викладається і показує все, на що здатна. І це вірно. Але це буває далеко не в кожному матчі.
Ігри в національному чемпіонаті зі середнячками та аутсайдерами проходять, як правило, блякло, нецікаво і майже кроком.
А як же вболівальники?
На щастя, це питання не до мене. Нехай відповідають на нього тренери та футболісти.
На превеликий жаль, футбольний Бог мертвий. Жоден із його ликів не має ознак життя. А якщо так, то ні про яке духовне виховання, впроваджене в існуючий тренувальний процес, не може бути й мови. Його просто не існує!
Те, що роблять зараз футболісти за всіма трьома розглянутими нами напрямками – не що інше, як богохульство. А втім, чи можна говорити про блюзнірство, якщо футбольний Бог мертвий? Хіба можна хулити того, кого нема?
Безбожжя це неминучі хвороби, виродження та смерть. У своїх книгах я легко доводжу те, що сучасний футбол не має вектора розвитку. Але про точку неповернення не йдеться. У футболі такої точки немає.
Будь-якої миті не пізно одуматися і зайнятися системно духовним вихованням. Іншого шляху немає і не може бути! Для сучасного футбольного шоу талантів нічого цього не потрібне.
Але... Якщо Ви хочете створити Майстер-команду, прем'єр-команду, команду-зірку, про яку мріяв Валерій Лобановський, без автономного проживання, без КСФТО, без впроваджених у тренувальний процес нетрадиційних методик, без селекційного семирівневого фільтра і, зокрема без духовного виховання не обійтися.
Це вже рівень футбольних Майстрів та найвищий командний рівень, до якого сучасним командам – як першокласнику до професора.
Тренер ніколи не буде повноцінним лідером у команді доти, доки у свідомість футболістів не буде впроваджено перше обличчя футбольного Бога.
Команда не позбудеться червоних і жовтих карток, руйнуватиметься психологічно доти, доки у свідомість футболістів не буде впроваджено друге обличчя футбольного Бога.
Команда й надалі гратиме з порожніми та напівпорожніми трибунами доти, доки у свідомість футболістів не буде впроваджено третє обличчя футбольного Бога.
Духовний початок завжди був і завжди буде визначальним у будь-якій сфері людської діяльності. Це аксіома, існування якої не залежить від того, визнає хтось її правомочність чи ні.
Немає коментарів:
Дописати коментар