Українська футбольна онлайн-академія

 

Просто Лобановський

Підпищик Георгій, запитав мене: «Здрастуйте. Нещодавно почав цікавитись тренерською роботою Валерія Лобановського. Почав читати його книгу – «Нескінченний матч». 

Чи не могли б ви поділитися зі мною більшою інформацією. Наскільки я зрозумів, він сповідував футбол, що називається, тотальний? Тобто, коли захисник міг опинитися на позиції центр форварда і забити?

Не могли б розповісти які схеми він використовував може десь схематично на картинці їх передати. Дуже цікаво. В інтернеті такого роду інформацію знайти дуже важко».

Розкажу Вам трохи більше, ніж Ви знайдете в Інеті, Георгію, але не набагато. Рівно один тост. Що за тост?

Років п'ять тому, спілкуючись із одним високим футбольним чиновником, який неодноразово був присутнім на застіллях за участю Лобановського, дізнався про улюблений тост Валерія Васильовича. Нічого такого в цьому тості немає. Тому вирішив познайомити з ним читачів сайту.

Ось цей тост: «Життя будь-якої людини починається з дороги і закінчується дорогою. Тож вип'ємо ж за дорогу». Хочу прокоментувати цей тост, але раніше, вкотре повторю те, що ніколи не втомлююся повторювати.

Звеличення когось це пряма агресія проти власного потенціалу, проти можливостей, якими щедро обдарував нас Творець. Це гріх, якщо хочете.

Лобановський – видатний тренер. Але він не Бог. Валерій Васильович – нічим не відрізнявся від кожного із нас. Він, як і всі ми, не був вільний від недоліків та слабкостей.

Не зупинятимуся на них. Ця людина заслужила на те, щоб про них не згадувати.

Я розумію, що українському футболу потрібний свій пророк. З певної точки зору, це правильно. Але, канонізація Лобановського точно не принесе користі для розвитку українського футболу. Ну та Бог із ним, із цим звеличенням. Я зупинився на тості.

Коли мені озвучили цей тост, нічого особливого у ньому не побачив. Тост, як тост. Дуже простий і зрозумілий. Але пізніше, побачив у ньому таку ж бездонність, як і у знаменитій фразі Лобановського «я не створюю команду зірок, я створюю команду-зірку», яка є, на мій погляд, творчим заповітом видатного тренера.

Отже, він любив підняти тост "за дорогу" (якщо, звичайно, правда те, про що мені розповів високий футбольний чиновник). Думаю, що це невипадково. Не знаю, що вкладав головний київський тренер у поняття "дорога", але щось вкладав.

Для мене, наприклад, дорога це творчий пошук, це подолання перешкод, у тому числі й несподіваних, це шлях, який планують досягти тієї чи іншої мети. Талановита людина, Валерій Васильович Лобановський, нічого не скажеш.

А його досягнення незаперечні і значущі. Знімаю капелюх. Тепер про схеми. Не знаю, чи були в нього якісь секретні схеми гри, чи ні.

Знаю лише те, що цей тренер був прихильником силового футболу, продуманих командних дій. Пресинг по всьому полю, високий рівень мистецтва підкату – ті родзинки, які вигідно відрізняли його вихованців. 

Але до тотального футболу Лобановський у своїй тренерській роботі не дійшов. Мабуть, не встиг. Хто знає .... Георгій пише: «Наскільки я зрозумів, він сповідував футбол, що називається, тотальний? Тобто коли захисник міг опинитися на позиції центрфорварду та забити?». Тотальний футбол – це не снайперські таланти захисника.

У сучасному футболі, який дуже далекий від тотального футболу, нерідко можна бачити захисника, який підключається до нападу в момент пробивання кутового удару та забиває гол у ворота суперника. Хіба ж не так?

Тотальний футбол це усереднення матчевого навантаження на кожного гравця команди, незалежно від того, чи атакує команда, чи обороняється. Тотальний футбол - це скасування або, точніше, перейменування всіх ігрових амплуа на одне - польовий гравець.

Якщо гравець може тільки робити підкати, але абсолютно не вміє бити по воротах, якщо гравець володіє мистецтвом індивідуального обведення, але не «дружить» із підкатом, то все це можна назвати одним словом – відстій. І цей відстій ми спостерігатимемо ще дуже довго.

Рівно стільки, скільки будемо йти футбольною дорогою у напрямку нікуди. Навіть якщо провідниками цьому шляху є визнані авторитети.

А тим часом стежка, яка веде до реального, а не продекларованого прогресу, існує. Було б бажання її побачити і було б її добре протоптати для тих, хто йде за тобою.