Справжній футбол
Ця стаття була написана у 2010 році 11 вересня. Прослухавши її ви зрозумієте, що нічого зовсім з того часу не змінилося, а стаття, як була півтора десятиліття тому актуальною, так і залишається актуальною.
Ця стаття – по суті ескізний портрет Майстер-команди – мрії вашого покірного слуги. Ескізний тому, що йдеться про рівень, близький до рівня Майстер-команди, але не рівнем самої Майстер-команди.
Втім, познайомившись із змістом старої статті, ви все зрозумієте самі. Ось ця стара і суперважлива для наших днів стаття:
"У слова "справжній" є, мінімум, два значення. По-перше, це "сучасний". По-друге, - "добрий", "добротний". Але мені хотілося б зупинитися на третьому значенні цього слова.
Це третє значення розшифровується, як «той, що має бути». У цій статті хочу показати, яким бачу футбол, поза симпатіями, тенденціями, часом, зрештою.
Цією статтею відповім на запитання: що б я змінив у сучасному футболі? Отже, почну без прелюдій.
Справжній футбол це коли:
- відбір у команду ведеться на основі багаторівневого (авторський варіант – сім) селекційного фільтра, а не на підставі показників одного єдиного параметра – «фізики» та миттєвого настрою тренера, що проводить відбір, його заангажованість або його симпатії;
- весь або практично весь час, вільний від освоєння загальноосвітньої програми, присвячується молодими гравцями футболу, а не двічі-тричі на тиждень по кілька годин;
- партнери по команді, усі без винятку поважають один одного, незалежно від симпатій чи антипатій;
- на озброєнні команда має тотальну взаємозамінність, високий рівень: ударного мистецтва, мистецтва колективного відбору м'яча, мистецтва прийому-передачі м'яча, бачення поля, спеціальної (!) фізичної підготовки, інтуїції, яка дозволяє знати, куди буде посланий м'яч до торкання його ногою суперника , мистецтва індивідуального обведення, абсолютної орієнтації на полі (бачення воріт суперника спиною з будь-якої точки поля), мінімум, дюжина варіантів розіграшів стандартів за участю не одного-двох, а семи-восьми гравців, польова мова жестів спілкування між гравцями та мова жестів спілкування тренера з гравцями команди під час гри;
- суперника люблять хоча б тільки за те, що без нього не було б футболу (ця сентенція мало кому зрозуміла, а тому краще на ній не звертати уваги);
- на грубість і образу суперника не відповідають ніколи і за жодних обставин (деякі виправдовують дії Зідана, що вдарив головою в груди суперника, вважаючи, що на образу близьких потрібно реагувати і ставити на місце кривдника. Це логічно, але тільки на базарі, а не у команді, де особисте підпорядковане командному.
Той, хто не сприймає останнє твердження – не розуміє суті командної гри);
- футболіст не опускається до підленьких підсічок ззаду, до ударів ліктем у щелепу у боротьбі за верховий м'яч та інших способів членоушкодження, яким би переконливим не було обґрунтування подібних дій з боку тренера, партнерів по команді чи журналістів;
- будь-яке рішення судді приймається беззастережно;
- будь-яка воля тренера виконується, а потім уже обговорюється;
- футболісти не обмежуються загальноосвітньою програмою, а осягають ті науки та дисципліни, які роблять його повноцінним гравцем команди;
- розуміння того, що футболіст це насамперед матриця м'язової пам'яті;
- тренування неможливі без використання комплексу спеціального тренажерного обладнання;
- тренер не кричить на футболістів та навіть не підвищує голос;
- питання спортивної дисципліни не стоїть на порядку денному - порушення розглядається як НП всесвітнього масштабу;
- кожен гравець, незалежно від амплуа, має у своєму технічному арсеналі не менше трьох варіантів обведення суперника, відшліфованих до досконалості;
- футболістом керує не бажання якнайбільше заробляти, а бажання стати футбольним Майстром;
- Особисте життя влаштовується після 25 років;
- про курева та алкоголь, втім, як і про «траву» згадують (далеко не всі) лише після закінчення кар'єри футболіста;
- тренер має необхідну для його роботи освіту, а не стандартний набір дисциплін, що існують номінально;
- тренер приходиться футболісту Вчителем, батьком, братом, другом, приятелем в одній особі;
- тренер є для футболіста Богом;
- суддя є для футболіста Богом;
- уболівальник є для футболіста Богом;
- футболіст отримує величезну насолоду від освоєння чергового технічного прийому, значно більше, ніж від гонорару, отриманого від рекламування приладу для гоління або одеколону;
- ударне мистецтво – найпрестижніше мистецтво футболіста;
- прагнеш забити гол, а не втримати за будь-яку ціну рахунок у матчі;
- коли не продаєш свою душу дияволові за «договірником» за тридцять срібняків;
- розумієш, що головний твій суддя – уболівальник;
- розумієш, що командне пріоритетніше особистого;
- можеш зіграти однаково добре у рамках будь-якого футбольного амплуа;
- твої особисті пріоритети мають таку ієрархію: Бог, футбол, потім все інше;
- любиш не себе у футболі, не свою кар'єру у футболі, а сам футбол, незалежно від того, чого ти в ньому досяг;
- Шукаєш в грі оптимальний варіант, а не тягнеш гру на себе коханого;
- чесний перед близькими, тренерами, партнерами по команді, перед усіма, хто тебе оточує;
- робиш усе для примноження слави свого клубу, а не намагаєшся стати легіонером, якого оцінюють вище на дві копійки, ніж у рідному клубі;
- твій головний пріоритет у грі – творення, а не руйнація;
- всі, хто має відношення до команди, пряме чи опосередковане, розглядають футбол насамперед як мистецтво;
- команда грає так, що її ігрові кондиції близькі до ігрових кондицій Майстер-команди;
…
Іноді чуєш від телекоментаторів та футбольних журналістів про те, що футбол – спорт справжніх чоловіків. Це вірно. Але це не стосується сучасного футболу, хіба що футболу майбутнього.
Справжні чоловіки не б'ють ззаду !!!!!
Це, мабуть, головні моменти, які хотів відобразити у цій статті. Впевнений, що сказав не все, що неминуче щось пропустив, але головне, гадаю, сказав.
Знаю, що життя набагато прозаїчніше. Але без встановленої планки, без вершини, яку хочеш підкорити, стати справжнім футбольним Майстром неможливо.
Дорогу здолає той, хто йде. І останнє. Майже півстоліття спостерігаю за грою футбольних команд з різних країн. Скажу з усією відповідальністю, що гри, подібної до тієї, яку може продемонструвати Майстер-команда, я не бачив.
Але це зовсім не означає, що до подібного рівня гри не потрібно прагнути. Майстер-команда - реально досяжна висота. Було б бажання її підкорити”.
Немає коментарів:
Дописати коментар