Українська футбольна онлайн-академія

 

                        

                        Збірна - це абсурд!

Сьогодні зупинюся більш докладно на понятті «збірна». Здавалося б, що ще можна сказати про збірну? Адже про це вже говорено та переговорено.

Виявляється, є що сказати авторові, якщо зважився на написання статті з цього приводу. Слово «збірна» походить від слова «складання», «збирати». Це очевидно.

Тобто, збірну команду країни, наприклад, збирають із найкращих гравців, які грають у різних клубах. Тут, без аналогії, нам не обійтися. У своїх роботах неодноразово порівнював команду із автомобілем.

Вважаю таке порівняння не просто вдалим, а й абсолютно коректним. Візьмемо, наприклад, якийсь окремо взятий футбольний клуб прем'єр-ліги та порівняємо його з автомобілем.

Для того щоб зібрати автомобіль з окремих деталей, необхідно мати технологічну карту виготовлення деталей і його складання! Наприклад, деталі, виготовлені з металу, які взаємодіють один з одним, повинні мати подібну структуру, ступінь гарту, якщо це необхідно, єдиний мастильний матеріал. Зрозуміло, так?

Технологічна карта футбольної команди, на жаль, створюється конкретним тренером у клубі. Чому, на жаль? Тому що технологічна карта не повинна змінюватись при зміні тренерів, якщо вона опрацьована, перевірена та випробувана в реальних іграх.

Технологічна карта складання деталей-гравців в автомобіль-команду це зведення принципів, яких повинні дотримуватися ВСІ тренери без винятку. А що ж ми бачимо у реальному житті?

Кожен тренер – Господь Бог. І таким є доти, доки його не вижене господар, розчарувавшись у його «божественних» діяннях.

У реальному житті кожен тренер створює свою технологічну картку збірки команди, підбираючи деталі-гравців під свою технологічну карту, під своє розуміння поняття «ідеальна футбольна команда». У нас у прем'єр-лізі беруть участь 16 команд.

Це шістнадцять технологічних карток. А тепер повернемося до поняття «збірна». Як вирішується питання успішного виступу національної збірної?

Спочатку призначається головний тренер, якому передаються всі повноваження щодо добірки кандидатів у збірну. Правильно?

Що робить призначений тренер? У нього в голові своя технологічна карта складання автомобіля-команди, під яку він і підбиратиме відповідні деталі-гравців.

Кожен із кандидатів у збірну це деталь-гравець, яку мінливі тренери в клубі періодично перешліфовують, пережарюють, перефарбовують, підганяючи під свою «божественну» технологічну карту (до речі, неповторність технологічних карток окремих тренерів нагадує мені неповторність малюнка кожної з квадрильйонів сніжинок, що впали і ще впадуть, перетворюючись в сніг).

Але у головного тренера збірної своя технологічна карта! Своє розуміння принципів створення команди. Що йому лишається робити? Підганяти параметри деталей-гравців під власну технологічну карту? А ось і ні!

В нього на це немає часу. У всякому разі, застосовуючи традиційні методики підготовки та підтримання кондицій гравців. Що йому робити?

Технологічна карта складання команди є, а зібрати необхідні деталі немає часу. У цьому випадку будь-який головний тренер будь-якої національної збірної діє за принципом: «я його зліпила з того, що було…».

Де ви бачили, щоб тренер національної збірної навчав футболіста правильному бігу, головному обманному руху чи прибирав зі свідомості футболіста поняття «домінантна нога»? Такого не було та не буде.

Головний біль тренера національної збірної це оптимізувати той кадровий потенціал, який він має. Звичайно ж, я не залазив у душу таким тренерам, але думаю, що ті з них, хто не міг вивести гравців на необхідний рівень індивідуальних кондицій, хто не міг вивести команду на необхідний рівень командних кондицій, підсвідомо готував пакет виправдань на випадок ймовірного фіаско.

Біда тренерів-збірників у тому, що вони не створюють команду, а нашвидкуруч збивають, зліплюють ігрові зв'язки, намагаючись вичавити максимум з подібної роботи. Головне завдання тренера збірної - досягти результату за будь-яку ціну.

Ви вважаєте продуктивною таку роботу? Я вже про це говорив і ще раз повторю. Збірна команда – це нонсенс, це абсурд, це дурість вищого порядку.

Дурість хоча б тому, що двадцять (цифра не важлива) кандидатів у збірну це двадцять деталей, підігнаних під десять різних технологічних карт (якщо кандидати в сбірну команду представлені десятьма клубами), які намагаються сколотити, скрутити, збити, склеїти в єдине ціле у форматі одинадцятої технологічної карти!

Карти головного тренера збірної. Уявляєте, який це жах?

Багато хто, читаючи та слухаючи ці рядки, сумнівається. Невже «зірки» не знайдуть порозуміння? Невже краще ставити в сбірну середнячків, що зігралися?

У тому й річ, що на нинішньому етапі розвитку футболу, рівень ігрових зв'язків, командних кондицій загалом, команд-середнячків і навіть лідерів не набагато вищий, ніж у збірної, яка, за рахунок зіркового складу, може (може, але не завжди досягає) протягом періоду зборів вийти на більш високий рівень командних кондицій, ніж будь-хто.

Це правда. Але вже зараз необхідно бачити абсурдність збірної, як поняття. Чому? Навіщо? Для того щоб бути у всеозброєнні, коли настане час гегемонії клубних команд.

Час, коли ігрові кондиції найкращих клубних національних команд будуть значно вищими за ті командні кондиції, яких може досягти збірна зірок за час зборів. У найкращій команді країни головний козир – це не гучні імена гравців, а високий рівень ігрових зв'язків та взаєморозуміння на полі.

Те, що п'ять-шість найкращих команд країни мають такі ігрові зв'язки вже зараз краще, ніж у збірної навіть до ворожки ходити не треба. Збирання в купу талантів із різних клубів це надія на те, що вони зможуть самі за рахунок своїх здібностей вийти на необхідний рівень ігрових взаємозв'язків.

Це було, це є, і це ще довго буде.

Буде доти, поки футбольні функціонери та тренери не зрозуміють, що краще виставити клубну команду зі скромним списком гравців та високим рівнем командних кондицій, ніж збірну команду з нескромним списком гучних прізвищ та низьким рівнем командних кондицій.

Перша ластівка (чи одна з перших) у світовому футболі – це виступ збірної СРСР на базі фк «Динамо» Київ, а згодом на базі московського «Динамо». Цей експеримент був явно несвоєчасним (тобто випередив свій час) і тому з самого початку був приречений, що й сталося.

Один з лакмусових папірців появи футболу нового типу, нової якості, що сповідує нову ідеологію, це поява на міжнародній арені клубних команд, які будуть одягнені в національні футболки. Коли це буде?

На 21 століття не розраховуйте.