Виїзна модель
У сімдесятих роках минулого століття це поняття було рівносильне лайці. Успіхи Валерія Лобановського у піднятті ігрових кондицій футболістів київського «Динамо» на нечувано високий рівень сприймалося московськими футбольними функціонерами ревностно та з неприхованим роздратуванням.
«Виїзна модель» – поняття, яке з'явив на світ Валерій Лобановський. Така модель гри на виїзді цілком виправдовувала себе, давала позитивні результати, що сказувало опонентів київського тренера, якого звинувачували у всіх смертних гріхах.
Для тих, хто не знає, що за штука така «виїзна модель», поясню максимально просто. Ідея наступна. Нічиї на виїзді та перемоги вдома гарантували, як вважав Валерій Лобановський, перемогу у національному (тоді у союзному) чемпіонаті.
Звідси простий висновок: вдома необхідно викладатися, набираючи очки та задовольняючи свого вболівальника, а в гостях грати від оборони, захоплюючи центр поля та довго розігруючи м'яч. Іншими словами, на виїзді необхідно грати у півсили, не витрачаючи енергію на створення гольових моментів, а використовуючи помилки суперника.
Так і грало київське "Динамо". Але подібний прагматизм не завжди вітався навіть уболівальниками київського «Динамо», які хотіли бачити не лише вдома, а й у гостях яскраву та результативну гру.
Монотонне перекочування м'яча захисниками на своїй половині поля, за відсутності будь-якого бажання йти вперед, виводили зі стану рівноваги навіть суддів. Як я ставлюся до «виїзної моделі»?
І погано, і добре водночас. Погано тому, що гра на утримання рахунку є протиприродною та абсурдною. Тому що половина турнірних поєдинків, проведених в оборонному ключі, неминуче атрофує атакувальну міць команди.
Формулу «що тренується, те розвивається» ніхто не скасовував. Якщо команда постійно, день у день, від матчу до матчу шліфує свою ударну майстерність, снайперські якості, то й проблем у грі вона не матиме. Якщо ж тренування скоротити вдвічі, то кінцевий результат буде аналогічним.
Матчі, проведені під печаткою «виїзної моделі», послаблюють тренувальний ефект. Це очевидно, як на мене. Що гарного бачу в моделі гри?
Є один безперечний плюс – відновлювальний ефект. Після виснажливого наднапруженого матчу провести наступний у сповільненому темпі з мінімальними енерговитратами, як кажуть, сам Бог велів. Який висновок? А висновок робіть самі.
Аргументів на користь застосування «виїзної моделі» та аргументів проти неї можна знайти достатньо. Рішення за вами. Щодо моєї думки, то вона за останні тридцять років змінилася. Змінилося від негативного до помірно позитивного.
В ідеї виїзної моделі підкуповує можливість зміни турнірного ритму у виступах команди. Але це не єдиний плюс. Гра на виїзді від оборони – це чудовий полігон для шліфування мистецтва контратак. Вкотре переконуюсь у надзвичайній природній інтуїції Валерія Лобановського.
У його здатності знаходити такі рішення, ефективність яких значно перевищує очікування того, хто знайшов ці рішення. Чи потрібна зараз «виїзна модель»? А як ви вважаєте?
Для того, щоб використовувати на практиці цю модель, потрібно викладатися вдома. Іншими словами, для того, щоб розслабитись, необхідно попередньо напружитися. Чи згодні?
За всієї суперечливості особистості Валерія Лобановського, думаю, що не знайдеться жодної людини, яка б засудила його в банальності та передбачуваності. На жаль, далеко не кожен футболіст після закінчення своєї кар'єри стає самобутнім видатним тренером.
Немає коментарів:
Дописати коментар