Українська футбольна онлайн-академія

 

Силовий футбол

Приступаючи до написання цієї замітки, поставив собі завдання: по-перше, розшифрувати суть того, що вкладається в поняття «силовий футбол», по-друге, визначитися з затребуваністю цього поняття і, по-третє, спробувати показати, що у цього поняття можливо зовсім інше трактування.

Що ж вкладається у поняття «силовий футбол»? Тут я оригінальним не буду і озвучу загальновизнане трактування.

Силовим футболом називають гру, коли робиться акцент на вияв жорсткості в єдиноборствах. Поштовхи на межі фолу, напівпідкати-напівпідсічки, гра не в м'яч, а в гравця, жорсткий та (або) тотальний пресинг тощо. Загалом це жорсткий футбол, гра під прапорами відомого гасла – футбол це не балет!

Я вже висловлювався з приводу цього гасла. Чи потрібне це поняття?

Так само, наскільки потрібні аналогічні йому поняття: агресивний футбол, атакуючий футбол, швидкий футбол, бойовий футбол, швидкісний футбол, оборонний футбол, грубий футбол, жорсткий футбол, європейський футбол, африканський футбол, справжній футбол, молодіжний футбол, дитячий футбол, переможний футбол, технічний футбол, розумний футбол і т.д. Всі ці поняття затребувані, перш за все, у... У кого вони затребувані, як ви вважаєте? 

Звичайно ж, у журналістів. Не хочу повторюватися, тому що висловлювався із цього приводу. Але, все ж таки, коротко висловлю свою думку. Футбол є футбол. Які б епітети Ви не застосовували.

Для кращого розуміння своєї точки зору наведу кілька прикладів. "Атакуючий футбол" - цілком зрозуміло, що йдеться про акцент на атаку. Але, вибачте, при такому веденні гри, що оборонятися вже не треба?

При оборонному характері гри Вашої команди, її гравці, що, відмовляються навідріз перетинати середню лінію поля? Граючи в силовий футбол, гравцям вже не потрібні красиві, відсікаючі захисників, контратакуючі передачі?

Удари з різних дистанцій їм також не потрібні? До цих понять, як на мене, серйозно ставитися не варто. Вони більш ніж умовні.

Якби Ваш покірний слуга застосував поняття «силовий футбол», то вклав би в нього зовсім інший зміст, відмінний від загальновизнаного. Згадую вирішальну гру у чемпіонаті світу з хокею у 1967 році.

Не з історії згадую. Я цю гру дивився своїми очами. Так хлопці, майже усіх вас ще не було тоді на цьому світі. Так так, шановні мої, я дуже стародавній у вас.

Перед грою зі збірною Чехословаччини головний тренер збірної СРСР ухвалив шокуюче рішення. Анатолій Тарасов поставив перед гравцями завдання вирішити результат матчу вже у першому періоді.

Гравці установку тренера реалізували блискуче. Після першого періоду рахунок у матчі був 5:0 на користь збірної СРСР. Як таке можливе у грі з головним конкурентом?

Виявляється, можливо. Тарасов дав команду "включити форсаж". Гравці включили максимальні швидкості та грали так, начебто це не перший, а третій період. За перший період чехи лише кілька разів зуміли вийти зі своєї зони.

Тиск на їхні ворота був приголомшливим. Це був вихор атак. Ризиковано? Так. Виправдано? Так.

Я сказав би, подвійно виправдано. Чому подвійно? Тому що, крім несподіваного сценарію, з'являється реальний шанс психологічно зламати суперника, що й сталося.

Для мене «силовий футбол» це насамперед гра на максимальних швидкостях та обстріл воріт суперника з різних дистанцій та позицій з максимальною скорострільністю. При такому веденні гри зламати суперника або вирішити результат зустрічі, що рівносильно, можна вже в перші двадцять хвилин гри.

Для того щоб застосовувати таку стратегію та тактику необхідно гравцям забути про пиво та інші «радощі». Дуже сумніваюся, що зараз знайдеться команда, здатна «увімкнути форсаж».